Вчора я дізнався жахливу новину. Мій однокласник, один з гарних шкільних друзів вчора помер. Йому не було навіть 33 роки. Останній раз ми бачились років 15 тому. Я уяви не маю, що спричинило смерть в такому ранньому віці, я просто в шоці. Більш за все, в понеділок я відвідаю церемонію поховання, щоб попрощатися з колишнім другом, з яким ми довгий час сиділи за однією партою, разом грали в футбол, ходили на природу. Людину, яку я на завжди пам'ятаю, як доброго друга та прекрасного потенційного гравця в футбол, якому вже не судилось грати в цю гру.
> Yesterday I learned the terrible news. My classmate, one of my good school friends, died yesterday. He was not even 33 years old. We last saw each other 15 years ago. I have no idea what caused the death at such an early age, I'm just shocked. Most of all, on Monday I will attend the funeral ceremony to say goodbye to a former friend, with whom we sat at the same desk for a long time, played football together, went to nature. A person I always remember as a good friend and a great potential football player who was no longer destined to play this game.
Цей пост - своєрідне прощання, пишучи ці слова мені дуже складно приховати сльози. Чому так. Мій друг мав всі задатки, стати великою людиною, але не мав достойної підтримки зі сторони рідних та близьких. Кожний з нас сам обирає свій шлях і в кінці цього шляху може скаржитись тільки на самого себе. В такі моменти хочеться вірити, що після смерті є щось, що буде як мінімум не гірше життя. Але, жити мріявши про загробне життя, яке невідомо чи є - явно не для мене.
> This post is a kind of farewell, writing these words makes it very difficult for me to hide my tears. Why so. My friend had all the makings to become a great man, but he did not have the worthy support of family and friends. Each of us chooses his own path and at the end of this path can only complain about himself. At such moments I want to believe that after death there is something that will be at least no worse than life. But living the dream of an afterlife, which is unknown reality, is clearly not for me.
Що ж. Що трапилось, того вже не змінити. В наших силах змінювати лише один момент нашого життя під назвою “ЗАРАЗ”. Це своєрідні ворота між шляхом назад та шляхом вперед, ворота, де тільки ми приймаємо рішення в яку сторону ми будемо рухатись далі. Через таку жахливу звістку я знову задумався над тим, що “життя одне, воно досить коротке, щоб витрачати час на неважливі речі”.
> Well. What happened cannot be changed. We can change only one moment of our life called "NOW". It is a kind of gate between the way back and the way forward, the gate where only we decide in which direction we will move further. Because of this horrible news, I thought again that "life is one, it is short enough to waste time on unimportant things."
Цінуйте свого життя, час, рідних, друзів та знайомих. Хто знає, можливо наступного моменту чогось чи когось з цього списку вже може не бути.
> Appreciate your life, time, family, friends, and acquaintances. Who knows, maybe the next moment something or someone from this list may no longer be.
