I wanted to read this book for a long time, but I did not reach my hands. Therefore, I had to betray myself, and to accrue its electronic version from the monitor in breaks between work. What I basically never love is a clear preference for paper books for many reasons. But this time let it be so.
Давно хотів прочитати цю книжку, але ніяк руки не доходили. Тому прийшлося зрадити собі, і підчитувати її електронну версію з монітора в перервах між роботою. Що я принципово ніколи не люблю – перевагу я однозначно віддаю паперовим книжкам з багатьох причин. Але цього разу нехай буде так.
The book itself about the advertiser Octav Parango. And it starts with a bit of Mephistopheles. A man of thirty-three years (just the best time to die and rise again) says that he is an advertiser and he has achieved everything. He has a good career, he is an expert. He earns so much that he knows what to do and what to do. And most importantly - he works with grateful material - the human soul and soul of mankind. He tells what people want and what they need - it's about the process and something from the side.
But ... it's bad for him. In the end, most of all suffer in the hell of Satan. And his demons. Although they are at the top of the system.
And the hero is over the system. Therefore, he listens to Nirvana and thinks of suicide. Or his older colleagues. The hero does not commit suicide - he takes the place of the dead director, rises above all.
Because it actually is also a slave of the system - a system of total overconsumption, oversaturation and overproduction. Where it is all to be sold at any price. And when the hero starts a book from that. What he wants to be released ... but can not ... because he needs an outgoing money, because he wants to sunbathe somewhere on the beaches of Costa Rica, accompanied by jurists prostitutes. He can not get out of this enchanted ring. And he does not want to, after all ...
Despite the rough philosophy and belief in freedom, the hero is not free. Apparently, the fortunes of the fate give him his biological child, but he is afraid of her, afraid of a woman, the only one he probably loves. It is easier for him to replace this reality with the ersatz of life, love - prostitutes and sex without contraceptives, a child with illusory freedom, which is also not a freedom.
Therefore, instead of a hobby, he sniffs coke, a lot of coke, it's his inspiration and his loss
In the world of glamor, consumerism - he is the largest producer of it and the largest of him and the consumer. The most expensive cars, the best women, the most expensive coke ... and ... no, I understand cynicism. And somewhere ago, this book is not only about advertising business but also about all cheap carriers, successful people of style icons. And, after all, the character himself creates this style, he teaches us what it means to be successful, he has no illusions about either the "American dream" or the rich ... but it seems to me that despite all this cynicism ... the book is about eternal, about whining in the end, to which the hero put utilitarian, but it also seems to be human, without falsity and rudeness. What else, hell, keep in the air for real? How not his kindness, which he wants to give for cynicism and misanthropy?
Apparently, in this context, it's worth not talking about the "middle aged crisis", but about the crisis of thirty-tens. As if you were taught success, as if you reached some peaks, about which you did not dream about - they are a bit higher than your most daring expectations. And here you are sitting. You need to move on. And where and for what? Kurt Cobain bought a bit of drugs and shot himself in the chin, Janis Joplin eaten too much stuff, Jim Morrison loved heroin too much. The end of all is a bit predictable. Somewhere about this and a book)
Being actually somewhere Faust (although Mephistopheles in one bottle), the advertiser Octave Parango constantly reaches the heights of sensual pleasures. And he can not rest on that. The conflict is that it's just not enough, especially when there is a glut. But he could only find peace in a prison cell (after he had killed an American pensioner, who is accused of a complex crisis of consumer society). Such a sad fairy tale is up to date.
Maybe because I joined this age. Maybe because I'm still sitting in a felony office for days. But the book really hurt me. Her honorable place in my grotesque list clearly was not accidental.
Сам книжка про рекламіста Октава Паранго. І починається вона дещо Мефістофелівськи. Чоловік тридцяти трьох років (якраз найкращий час, щоб померти і воскреснути новим) розповідає, що він рекламіст і він досяг усього. В нього непогана кар’єра, він фахівець. Він заробляє стільки, що ен знає де то дівати і що з тим робити. А найголовніше – він працює із вдячним матеріалом – людською душею і душею людства. Він розказує, що люди хочуть і що їм необхідно – він над процесом і дещо збоку.
Але… йому погано. Зрештою, найбільше з усіх мучиться в пеклі сатана. І його демони. Хоча саме вони є на вершині системи.
І герой є над системою. Тому він і слухає Нірвану і думає про самогубство. Чи то його старші колеги. Сам герой не скоює самогубства – він займає місце мертвого директора, піднімається над усіма.
Бо він насправді також є рабом системи – системи тотального надспоживацтва, перенасичення і перевиробництва. Де це все треба поспродувати за будь яку ціну. І коли герой починає книжку з того. Що він хоче, щоб його звільнили.. але і не може.. бо йому треба вихідні гроші, бо він хоче засмагати десь на пляжах Коста-Ріки у супроводі юрми повій. Він не може викарабкатися з цього зачарованого кільця. Та і не хоче, зрештою…
Попри грубувату філософію і віру у волю герой не є вільним. Мабуть, атки доля, підкидує йому його біологічну дитину, але він боїться її, боїться жінки, єдину яку він мабуть таки кохає. Йому простіше за такі гроші замінити справжність ерзацом життя, кохання – повіями і сексом без контрацептивів, дитину ілюзорною свободою, яка теж не є свободою.
Тому замість хобі він нюхає кокс, багато коксу, це його натхнення і його згуба
У світі гламуру, споживацтва – він найбільший його продуцент і найбільший ж його і споживач. Найдорожчі машини, найкращі жінки, найдорожчий кокс… і… ні, ну цинізм я розумію. І десь тому ця книжка не тільки про рекламний бізнес а і взагалі про всіх дешевих кар’ристів, успішних людей ікон стилю. А, зрештою сам герой і створює цей стиль, він нас вчить, що значить бути успішним, він не має ілюзій ні щодо «американської мрії», ні щодо багатіїв… але мені здається що попри цей весь цинізм.. книга і про вічне , про козхання зрештою, до якого герой ставиться утилітарно, але і воно мабуть є таки людським, без фальшу і грубощів. Бо що ще, чорт забирай, тримає насправді на плаву? Як не його доброта, яку він хоче видати за цинізм і мізантропію?
Мабуть, варто в даному контексті говорити не про «кризу середнього віку», а про кризу тридцятирчіних. Ніби то тебе вчили успіху, нібито ти досяг якихось вершин, про які десь і не мріяв – вони трохи вищі за твої найсміливіші очікування. І тут ти сидиш. Тобі треба рухатися далі. А куди і для чого? Курт Кобейн накупив собі гору наркотиків і вистрілив собі у підборіддя, Дженіс Джоплін з’їла надто багато речовин, Джим Моррісон возлюбив героїн занадто сильно. Кінець у всіх трохи передбачуваний. Десь про це і книжка)
Будучи насправді десь Фаустом (хоча і Мефістофелем в одному флаконі) рекламіст Октав Паранго постійно досягає вершин чуттєвих насолод. І не може на тому заспокоїтися. Конфлікт у тому що просто завжди всього замало, особливо коли є перенасичення. А віднайти спокій він зміг тільки у тюремній камері (після того як вбив американську пенсіонерку, яку і звинувачує у комплексній кризі споживацького суспільства). Така сумна казка на сучасний лад.
Може, тому що я вступив в цей вік. Може тому що я теж сиджу в сраному офісі цілими днями. Але книжка мене реально зачепила. ЇЇ почесне місце в мому маст-рід списку явно було не випадковим.
P.S. фото взято з мережі інтернет